Народознавчий музей «Бабусина світлиця»

Наш музей «Бабусина світлиця» створено у вересні 1990 року. Профіль музею – народознавчий. Керівником музею є Русин Мирослава Богданівна. Загальна кількість експонатів 200.

         Шкільний музей «Бабусина світлиця» є маленький куточок духовної спадщини українського народу.

У шкільнім куточку

У «Бабусиній скрині»

Прадавнє віко підіймаєм,

Мов у старовинну казку потрапляєм

Світлиця  для людини ставала всім: і храмом, і лагідним родинним затишком, і Батьківщиною. І хоч вже оновився світ, повиростали будинки, розкішні вілли, однак ми у школі бережемо для нащадків таку світлицю, якою вона була кілька століть назад.

Основою української світлиця є ікона писана, мальована, різьблена. Вона передається із покоління в покоління. У кожній хаті для ікони відводили найпочесніше місце – покуть, або красний кут. Ще з давнини існує традиція влаштовувати в оселі домашній вівтар. Її завішували спеціальними вишитими рушниками. Наші ікони прибули до музею із Лановецького, Збаразького та Гусятинського районів, їх подарували нам колишні педагоги та учні нашої школи.

Домашній затишний куточок,

Де на покутті мисники,

Де дух вкраїнської хатини

Сховавсь у глеки навіки.

Яка ж оселя без глеків та мисників. Глиняний посуд здавна був для людей найкращим. У ньому зберігали молоко, сметану, домашнє вино, воду. Та найкращим подарунком серед глеків є горнята-двійнята, які у наш музей передала бабуся одного з вихованців, які проживають у Зборівському районі.

У кожній хаті стояли ручні жорна, на яких мололи борошно. «Коли були жорна в хаті, то всі були ситі й багаті», - так говорить народна мудрість, бо й справді, коли було змелене на борошно зерно, то у хаті пахло хлібом.

Килим, який зберігся у нашому музеї датований 1899 р. у музей його передали Гвязда Л.І. та Гвязда Б.Г. Цей килим їх бабусі привезли із с. Шили Підволочиського району.

Бабусин рушник вишиваний -

Це пам'ять мого родоводу,

Бабусин рушник вишиваний –

Це гордість мого народу.

 

Усією школою ми збираємо старовинні вишиті рушники. У нас є і покутники, і утирачі, і рушник, з яким весною проводжали трактористі на першу оранку.

А ще в нашій школі існує добра традиція: під час Шевченківських днів ми оголошуємо збір експонатів у наш музей і кожен клас збирає у тих районах звідкіля у них діти.

 

Гарна річ у хаті піч!

Наша господиня – піч,

Яка була центром хати.

Вона і годувала, і лікувала,

І розважала.

За народним повір’ям дім вважався тоді обжитим коли у печі палав вогонь. А ще у печі варили їсти, на печі сушили зерно і тут найчастіше полюбляли гратися діти.

Наші вишиванки датовані 18-19 ст. Їх передавали у музей наші педагоги, які працювали тут від початку відкриття школи. Улюблений колір української вишиванки – червоний. Вишивкою прикрашали коміри, рукави, низ сорочок щоб оберігали людину від злих духів.

В цих вишиванках – пісня й лани неозорі,

Садів щебетання, весняні світання,

Квітковий розмай і калини зітхання

Колишнє взуття було зроблене із шкіри, чоботи або плетені з соломи літні «лечаки». Майстри спочатку робили дерев’яний макет ноги, а потім оббивали його шкірою, формуючи чобіт чи черевик. Таке взуття не парило і вважалося добротним.

Український побутовий реманент. Скільки усього потрібно було господарям, адже все робилося вручну. Ось тут у нас зібрані знаряддя, якими прабабусі обробляли коноплі, пачісали їх, тіпали, білили, вичісували та пряли домашнє полотно. Тут у нас в музеї і зрегбла, і гребінці, і рублики, і мотовила. Усе знадобиться для роботи.